Поки одні українці щодня ризикують життям на передовій, інші, схоже, шукають можливість уникнути мобілізації через механізм бронювання. Те, що мало бути винятком для підприємств, без яких неможливе функціонування держави, дедалі частіше стає предметом гострих дискусій щодо прозорості та обґрунтованості ухвалених рішень.
Статус критично важливого підприємства відкриває можливість бронювати працівників від мобілізації. Саме тому кожне таке рішення має бути бездоганно вмотивованим і витримувати будь-яку перевірку. Адже в умовах війни будь-які сумніви щодо законності чи обґрунтованості надання такого статусу б’ють не лише по довірі до державних інституцій, а й по самому принципу справедливості.
Основну частину рішень ухвалюють комісії при обласних та Київській міській військових адміністраціях. Окремими повноваженнями також наділені центральні органи виконавчої влади, зокрема Міністерство економіки та Міністерство цифрової трансформації.
Втім, аналіз офіційних переліків свідчить, що статус критично важливих отримують не лише великі стратегічні підприємства, а й маловідомі компанії, діяльність яких викликає запитання. Це змушує поставити цілком закономірне питання: наскільки глибоко посадовці перевіряють інформацію про претендентів перед тим, як надати їм право бронювати військовозобов’язаних?
Одним із прикладів є ТОВ «Інтелтек», яке, за наявною інформацією, отримало статус критично важливого підприємства у столиці. При цьому у відкритих джерелах поширюється інформація, що одним із засновників компанії є особа на прізвище Афанасьєв, яка нібито згадується у базі «Миротворець». Зрозуміло, що сама по собі згадка у недержавній інформаційній базі не є юридичним доказом порушення закону чи протиправної діяльності. Проте саме такі обставини мали б стати приводом для максимально ретельної перевірки з боку державних органів перед ухваленням будь-яких рішень.
Історія з «Інтелтеком» порушує значно ширшу проблему. Чи перевіряють комісії реальний характер діяльності компаній? Чи аналізують ділову репутацію власників і кінцевих бенефіціарів? Чи здійснюється контроль після надання статусу критично важливого, чи підприємство фактично отримує своєрідний «імунітет» від подальшої уваги держави?
В умовах повномасштабної війни суспільство має право знати, чи працює механізм бронювання виключно в інтересах держави, чи ним можуть користуватися компанії, щодо яких уже на етапі отримання статусу виникають серйозні питання. Саме тому кожне рішення про надання статусу критично важливого має бути відкритим, прозорим і таким, що не залишає простору для сумнівів.
